Мирослав Коваль, Богдан Шуневич 

 

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ СЕМІНАР

З ВІДКРИТОГО І ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

У ЛЬВІВСЬКОМУ ІНСТИТУТІ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

        Протягом трьох останніх десятиріч дистанційне навчання (ДН) стало одним із найважливіших елементів системи вищої освіти багатьох країн, а за останнє десятиріччя – елементом освіти нашої країни. З одного боку, це зумовлено бурхливим розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, а з іншого – політикою урядів цих країн у галузі освіти, їхнім прагненням зробити максимально доступною для всіх верств населення освіту будь-якого рівня.
        Останнім часом в нашій країні вживаються ряд заходів для модернізації освіти, щоб бути готовими приєднатися до “Болонського процесу”, який передбачає інноваційні зміни технологій навчального процесу, зокрема застосування модульно-рейтингових, дистанційних систем навчання, зростання ролі самостійної роботи студентів, створення індивідуальних програм тощо.
        У Львівському інституті пожежної безпеки вживається ряд заходів, які сприяють організації дистанційного навчання, а саме: сформовано ініціативну групу із професорсько-викладацького і допоміжного складу Інституту, яка намітила основні шляхи впровадження сучасних освітньо-інформаційних технологій та інноваційних методик навчання у нашому закладі; Лабораторію дистанційного навчання на базі факультету заочного та дистанційного навчання; вибрано віртуальне навчальне середовище ILIAS для укладання дистанційних курсів. Для навчання науково-педагогічного персоналу Інституту організовано щомісячний семінар на тему: „Дистанційне навчання в системі вищої освіти України” (керівник семінару: доцент кафедри українознавства Богдан Шуневич).
        Під час першого засідання семінару, який відбувся 23 лютого 2005 р., було розглянуто такі питання: становлення термінології, яка стосується відкритого і дистанційного навчання; 2) діяльність основних центрів ДН в ВНЗ України і 3) Львова, зокрема.
        1) Як відомо, дистанційне навчання є продовженням кореспондентського навчання. Університет Лондона (1836 р.), Університет Чікаго (1892 р.) й Університет Квінсленда (1911 р.) були першими навчальними закладами, які запровадили в себе кореспондентське навчання. У колишньому Радянському Союзі, в тому числі в Україні, з кінця 1920-их років його різновид відомий як заочне навчання.
        У кінці 1960-х на початку 1970-х років на Заході почали використовувати спочатку термін викладання на відстані (teaching at a distance), а потім дистанційна освіта, дистанційне навчання (distance education, distance learning). З того часу, як для цієї нової форми навчання почав використовуватися Інтернет, воно стало називатися електронним дистанційним навчанням або просто електронним навчанням на відміну від терміну дистанційне навчання, яким часто називають будь-яке навчання на відстані.
        Останнім часом виникає все більше проблем у розумінні термінології, пов’язаної з дистанційним навчанням. Як показали результати дослідження [1, c. 95-104], однією з основних причин існування труднощів у розумінні англійських термінів з ДН є наявність багатьох синонімічних рядів до основних термінів цієї терміносистеми в англійській, а також в українській мові, тому що дистанційне навчання по-різному трактується науковцями.
        2) Основними центрами впровадження нової форми навчання в Україні є такі установи:  Український центр дистанційної освіти при Національному технічному університеті України, Центр UniNet Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міжнародний науково-навчальний центр ЮНЕСКО/МПІ інформаційних технологій і систем НАН України і Міністерства освіти і науки України, Центр ДН Національної Академії державного управління при Президентові України, Проблемна лабораторія дистанційного навчання Національного технічного університету „Харківський політехнічний інститут”, Лабораторія віртуального дистанційного навчання Харківського національного університету радіоелектроніки, Українська система дистанційного навчання [2, c. 487-493].
        3) Вищі навчальні заклади м. Львова також створюють умови для організації ДН, наприклад, Львівський національний університет імені Івана Франка, Національний університет „Львівська політехніка”, Львівський інститут менеджменту, Львівський банківський інститут, Українська академія друкарства, Львівська філія Національної академії державного управління при Президентові України та ін [3, c. 136-152]. Детальніше інформацію про матеріали і роботу семінару дивіться на Веб-сторінці Львівського Інституту пожежної безпеки: http://ubgd.lviv.ua.
        Наступні три засідання семінару будуть присвяченими: 1) Основним компонентам організації дистанційного навчання в Україні; 2) Організації комбінованого навчання; 3) Методиці укладання дистанційного курсу.

Література:  

1. Шуневич Б. Обґрунтування наукової термінології з дистанційного навчання // Вісник: Проблеми української термінології. – Львів: НУЛП, 2003, № 490. – С. 95-104. 2. Шуневич Б. Огляд діяльності основних центрів дистанційного навчання в Україні // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. Київ - Вінниця: ДОВ Вінниця, 2002. – С. 487-493. 3. Шуневич Б. Розвиток дистанційної освіти на Львівщині // Розвиток України в регіональній перспективі: політичні, економічні, соціальні проблеми регіоналізації. Конференція українських випускників програм наукового стажування у США. – Харків, 25-27 травня 2001 р. – К.: Стилос, 2002. – С. 136-152.